не отрицаю что лицимерие - это плохо и что от него надо избавляться. Но увы, в наше время его так много что оно уже воспринемается как какае-то нормальная повседневная вещь
Дуже правдиві слова. Так, в глобальному обсязі лицемірство стало невід'ємною частиною нашого життя, на жаль. Мені хочеться процитувати тут одну письменницю, котра,як на мене дуже влучно сказала про лицемірство в житті:
Зрештою, суспільство – це теж обман. Чи ,радже, - театр. Ми дуримо інших, інші роблять вигляд, що вірять. А ми вдаємо, що віримо їм. І навіть, буває, плескаємо в долоні, захоплені грою. А як інакше можливо жити у світі, де кожен має по кілька облич, де слова – це трясовина, на дні якої марно шукати зміст?
Отож, школа – це ін’єкція обману, яку ми отримуємо в ніжному віці, щоб зуміти вижити у світі лицемірства, чи то пак, лицедійства...
Школа – це плацдарм для військових вчень, де ми випробовуємо свою силу, щоб потім, озброєними і небезпечними, вирушити в світ. І горе тому, хто так і не зуміє. На нього, щирого і відвертого, ніхто не чекає, таких переважно, кличуть невдахами і нездарами.
Всі ми потроху – народні артисти. Однак, є такі, хто вміє дурити професійно, для кого обман – покликання і сенс життя. Таким людям збрехати набагато легше, ніж сказати правду. А знаєте чому? Правда – це слабкість, це демонстрація власної вразливості... отож, їм просто страшно. Нині ця параноя набуває епідемічного розмаху. Брешуть всі, відчайдушно, розпачливо...щоб потім, на самоті, напитись до очмаріння або ридати, душачи подушку в обіймах.
Наостанок лише питання :"А так вже необхідно нам вже зараз ставати "народними артистами"?І чи не поплатимось ми колись за це?"